Поняття та загальна характеристика правовідносин по соціальному забезпеченню

СОЦІАЛЬНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЮ

ПРАВОВІДНОСИНИ ПО

Розділ V

Правовідносини по соціальному забезпеченню є одним із видів суспільних відносин і особливого формою здійснення права на соціальний захист. Вони складають велику групу правовідносин у нашій державі. Дослідженню проблеми правовідносин присвячено ряд монографій, авторами яких є А. Д. Зайкін, Р.І. Іванова, В. А. Тарасова та інші вчені.

У загальній теорії права правовідносини розглядаються як об'єктивно виникаюча в суспільстві, відповідно до зако­ну, особлива форма соціальної взаємодії, учасники якої ма­ють взаємні, кореспондуючі права-обов'язки й реалізують їх із метою задоволення своїх потреб та інтересів в особли­вому порядку, не заборонені державою або гарантовані і охороняємі в особі певних органів[101].

Правовідносини складаються, виникають, змінюються й припиняються під впливом правових норм, Тому правови­ми відносинами називають зв'язок між учасниками (суб'­єктами), їх взаємні права й обов'язки, які регулюються нормами права. Із цього випливає, що соціально-забезпечу­вальні відносини — це правові відносини (в іншому вигляді вони практично не існують), тому що виникають тільки при застосуванні норм відповідного законодавства. Це досить істотна особливість соціально забезпечувальних правовідно­син, що відрізняють їх від інших правовідносин.

У цьому випадку важливо й те, що в ході реалізації нор­ми права в правовідносинах виявляється її відповідність (або невідповідність) конкретним умовам, суспільним потребам, цілям регулювання. «Реалізація норми в правовідносинах показує, наскільки повно й точно визначені в нормі головні, типові риси даного відношення, наскільки реальна норма» [102].

Правовідносини тісно пов'язані з фактичними відносина­ми, їх динамікою. Вони глибоко проникають у регульовані правом економічні, матеріальні відносини (відносини по соц­іальному забезпеченню входять до категорії матеріальних, майнових відносин). Тому вони залежать не тільки від пра­вових норм, але й насамперед від опосередковуваних ними фактичних відносин, матеріальних умов, життєвих обставин або, як прийнято говорити, юридичних фактів, що є приват­ною передумовою здійснення всіх видів правовідносин по соц­іальному забезпеченню.

Правовідносини по соціальному забезпеченню різно­манітні й відображають специфіку предмета та методу галузі права. Правовідносини по соціальному забезпеченню мають свою структуру, набір елементів і розкриваються через них, а саме: через суб'єктів, об'єкти, змісті юридичні факти.

Виходячи із загальних міркувань про правовідносини, у порядку визначення поняття, правовідносини по соціальному забезпеченню представляють собою виникаюче на ос* нові норми права по волевиявленню правоздатного грома­дянина й за рішенням управо моченого на те органа дер­жавної влади юридичне відношення, у якому один суб'єкт має право на одержання певного виду соціального забезпе­чення, а інший несе юридичні обов'язки надати йому пев­ний вид соціальних виплат. Ці ознаки властиві всім основ­ним правовідносинам з приводу окремих видів соціального забезпечення. У похідних від основних — процедурних або процесуальних правовідносин юридичні відносини виника­ють також по волевиявленню правоздатного громадянина. Громадянин, як суб'єкт правовідносин, звернувшись із за­явою або скаргою, має право на встановлення юридичного факту або на відновлення порушеного права, а інший суб'­єкт т- державний орган — зобов'язаний установити юри­дичний факт або юридичний склад у цілому й винести рішен­ня по суті питання.

Суб'єкти правовідносин. Вважається, що для правовід­носин по соціальному забезпеченню характерно їх виник­нення між громадянином, з одного боку, і державним ор­ганом — з іншого. Тільки в правовідносинах із приводу ви­плати пенсій у зв'язку із втратою годувальника й допомоги на дітей у малозабезпечених сім'ях забезпечуваним суб'єктом ви­ступає не кожний член сім'ї окремо, а сім'я в цілому.

При розгляді питання про суб'єктів правовідносин по соц­іальному забезпеченню важливе значення мають всі елемен­ти правового статусу громадянина, і в першу чергу його пра­воздатність і дієздатність.

Правоздатність являє собою можливість мати передба­чені законом права й обов'язки, тобто правоздатність вис­тупає необхідною передумовою правоволодіння. Тільки в результаті визнання особи правоздатною вона стає суб'­єктом правовідносин, власником конкретного суб'єктивно­го права або носієм юридичних обов'язків. Таке визнання здатності здобувати права й мати обов'язки особа одержує від держави.

Правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність) явля­ють собою соціально-юридичну (суспільно-правову) влас­тивість суб'єкта. Вона залежить від психофізіологічного стану особи, і тільки за певних умов (вік, зрілість, стан пси­хіки) особа визнається здатною мати особисто або через пред­ставника здійснювати певні права й обов'язки, бути юридич­но відповідальною за свої вчинки.

Загрузка...

По Конституції України усі громадяни правоздатні в області соціального забезпечення. Але в силу специфічних відносин по соціальному забезпеченню й обов'язковості соціального страхування Конституція України обумовлює право громадян на соціальний захист віком, інвалідністю, втратою годувальника, тимчасовою непрацездатністю, без­робіттям. Отже, всі ці обставини — юридичні факти висту­пають конкретними умовами, а в сукупності передумовою володіння правом на соціальне забезпечення за рахунок засобів обов'язкового державного соціального страхування, тобто галузевою правосуб'єктністю.

У галузевих нормах, що регламентують різні види соці­ального забезпечення, встановлюються додаткові умови, від яких залежить правоздатність. Серед них є й правомірні дії без наміру породити певні наслідки — вчинки (наприклад, страховий стаж, материнство) і події (факт стану на утри­манні, у родині, причина інвалідності, ступінь втрати пра­цездатності та ін.).

Наприклад, право на пенсію додатково поставлено в за­лежність від страхового стажу або іншого виду суспільно корисної діяльності (виконання обов'язків громадянина, військової служби, догляду за дитиною до 3-літнього віку).

Тільки сукупність усіх встановлених у нормах права умов може привести до визнання особи, що має право на певний вид пенсії, допомоги та т.п., тобто бути суб'єктом права.

Однак це ще не саме суб'єктивне право, яке встановлено й гарантовано державою — міра можливої поведінки особи, а передумова, достатня для володіння правом.

У літературі по праву соціального забезпечення не зав­жди підкреслюється залежність права на той або інший вид соціального забезпечення від певних умов, встановлених нормами права. Так, B.C. Андрєєв вважає, що основними правами в цій галузі володіють всі громадяни. І тільки ви­никнення права на одержання окремих видів забезпечення, таких як право на соціальні пільги у ветеранів війні, мож­ливо залежно від інвалідності, її причини, участі в бойових діях і т.д.

Досить показовий висновок B.C. Андрєєва на цей раху­нок: «Здатність бути носієм правомочій і обов'язків у кон­кретних правовідносинах із приводу окремих видів забез­печення не є однаковою. В одних випадках нею володіють усі громадяни, в інших — особи при досягненні певного віку або наявності інших обставин»[103].

Кожне з умов, з якого закон зв'язує право на те або інше соціальне благо, являє собою юридичний факт. Роль юридич­них фактів у соціальному забезпеченні досить широко освіт­лена в літературі[104]. Але при цьому їх роль зводиться в основ­ному до визнання їх як підстави виникнення, зміни й при­пинення правовідносин, а також підстави настання так званих «незавершених», «проміжних» наслідків.

Загальна теорія права юридичними фактами визнає такі обставини, обрані державою із цілого ряду життєвих явищ, які закріплені ним у гіпотезі правової норми як умови, що викликають певні правові наслідки. При цьому, як відзна­чалося, правовими наслідками юридичних фактів можуть бути не тільки виникнення, зміна або припинення право­відносин. Вони обумовлюють також і правосуб'єктність (пра­воздатність і дієздатність).

Загальна теорія права затверджує, що правосуб'єктність завжди пов'язана з наявністю юридичних фактів. Тому під умовою виникнення права на той або інший вид соціально­го забезпечення маються на увазі правовиникаючі факти, сукупність яких являє собою складний юридичний склад (або одиничний факт) — передумову наявності правоздат­ності для вступу у відповідні правовідносини. Цей склад (або одиничний факт) фіксується в певному порядку право­мочними на те органами соціального захисту, на підставі чого особа визнається правоздатною на той або інший вид соціального забезпечення.

Правоздатність, як визнана державою можливість осо­би бути суб'єктом правовідносин, — категорія не тільки суспільно-юридична (соціально-правова),.але й конкретно-історична. Вона перебуває в безперервному розвитку й у мірі реформування системи соціального захисту має тенденцію до розширення, запровадження нових ви дів соціальних виплат, таких, наприклад, як недержавна пенсія, адресна допомога непрацездатним громадянам, допомоги сім'ям з дітьми та ін.

Дієздатними особами, тобто здатними своїми діями здобувати, самостійно здійснювати права та обов'язки й нес­ти відповідальність, громадяни одночасно стають з право­здатністю до вступу до правовідносин по соціальному забез­печенню. Це означає, що свої права й обов'язки в різних ви­дах правовідносин цієї галузі громадяни починають здійснювати при вступі в соціально-трудові правовідносини після досягнення певного віку, настанні інвалідності та інше. Однак у силу особливостей цього контингенту забезпечува­них розповсюджений інститут представництва. У відношенні дітей, а також осіб, визнаних у встановленому порядку не­дієздатними, правоздатність реалізується піклувальниками, опікунами й іншими представниками (родичами, батьками, дитячими будинками, інтернатами).

У правовідносинах із приводу встановлення фактів, що мають юридичне значення, і в процесуальних правовідноси­нах по розгляду спорів між суб'єктами основних і процедур­них правовідносин, правосуб'єктність (правоздатність і дієздатність) виникає одночасно зі здатністю цих громадян бути суб'єктами конкретних правовідносин на одержання того або іншого виду соціального забезпечення й може реа­лізуватися представниками по закону та дорученню.

Другим суб'єктом правовідносин по соціальному забез­печенню виступають державні органи соціального захис­ту. Вони мають спеціальну правосуб'єктність, тобто здатність своїми діями виконувати юридичні обов'язки по наданню громадянам певних видів соціального забезпечен­ня. Такі органи й організації численні. Це: обласні, міські й районні управління праці та соціальної політики, Пен­сійного фонду України, медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), інтернати, регіональні центри соціальної допомо­ги та ін. Повноваження та юридичні обов'язки зазначених органів визначені положеннями, інструкціями, іншими нормативно-правовими актами.

Об'єкти правовідносин. У теорії права під об'єктами правовідносин розуміються різні матеріальні, духовні й соціальні блага.

Юридичний зв'язок між суб'єктами правовідносин по соціальному забезпеченню виникає з приводу як матеріаль­них, так і нематеріальних благ. Це зовнішні предмети, яви­ща, певні соціальні виплати, з якими пов'язано поводжен­ня суб'єктів правовідносин, та є їх об'єкти. Матеріальні блага соціально-забезпечувального характеру численні й діляться на пенсії, допомогу, соціальні послуги та пільги.

Матеріальну допомогу можна ділити й по її цільовому призначенню. За цією ознакою розрізняють виплати, що переслідують ціль утримання громадянина (пенсії); випла­ти з метою надання матеріальної допомоги громадянинові і його сім'ї (допомоги); соціальна допомога сім'ї по утриманні й вихованню дітей; натуральні види допомоги з метою ут­римання людей похилого віку й непрацездатних; обслуго­вування з метою охорони здоров'я громадян (медична допо­мога, санаторно-курортне лікування та ін.).

Нематеріальними послугами є факти, що мають юридич­не значення в соціальному забезпеченні: повні склади, з якими закон зв'язує право на той або інший вид соціального забезпечення, а право, що захищає також, дійсно або штуч­но порушене.

Зміст правовідносин. Усі правовідносини являють собою єдність юридичної форми й соціального змісту. Під юри­дичним змістом правовідносин розуміється сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, якими наділені суб'єкти правовідносин.

Суб'єкти права на певні види соціального забезпечення мають і, як правило, особисто здійснюють свої права й обо­в'язки. Закріплене в нормах права й гарантоване державою суб'єктивне право являє собою юридичну можливість суб'­єкта діяти певним чином, вимагати певних дій від зобов'я­заного суб'єкта й для користування певним соціальним бла­гом звертатися, якщо буде потреба, за захистом до компе­тентних органів держави.

Суб'єктивне право в динаміці виступає як реалізація права у конкретних правовідносинах, яким відповідає кон­кретний обов'язок. Юридичний обов'язок вимагає позитив­них дій, що відповідає певному праву. І права, і юридичний обов'язок випливають із норми права і пов'язані юридич­ним фактом, обумовлені ним.

Характерна риса всіх правовідносин по соціальному за­безпеченню — наявність права правоздатного громадянина на одержання певного виду соціального забезпечення й відповідно цьому праву юридичного обов'язку органу державного управління надати громадянинові певне соціаль­не благо. Це не означає, що в сфері соціального забезпечення правовідносини є простими, тобто складаються з одного по­вноваження й кореспондуючого йому обов'язку, або одно­бічними, коли повноваження належать одному суб'єктові правовідносин, а обов'язки — іншому. Більшість право­відносин у праві соціального забезпечення і складні, і дво­сторонні, з комплексом прав і обов'язків в обох суб'єктів.

Автором підручника вже відзначалося, що суб'єктивне право перетворюється під впливом юридичних фактів. Юридичні факти, що впливають на виникнення, зміну або припинення правовідносин, називаються підставами їх ви­никнення, зміни або припинення. При цьому такі факти у всіх випадках виникають із юридичних актів, тобто пра­вомірні дії, вчинені з метою виникнення певних наслідків (зміни або припинення правовідносин).

Специфіка юридичних фактів, що впливають на виник­нення правовідносин по соціальному забезпеченню, полягає в тому, що вони виникають зі складного юридичного складу, до якого входить не один, а два й більше юридич­них фактів. Так, щоб одержувати пенсію, правоздатна осо­ба звертається із заявою в орган Пенсійного фонду України, що приймає-рішення щодо призначення певного виду пенсії. Сім'я не буде одержувати допомогу на дітей без звернення із заявою в районне управління праці та соціального захисту за місцем проживання і без винесення рішення по цьому пи­танню.

Метод соціального забезпечення проявляється, зокрема, управопричинному характері норм, з одного боку, і в імпе­ративному — з іншого. При їх реалізації один суб'єкт вияв­ляє волю на одержання певного виду соціального забезпе­чення, інший — висловлює волю в наданні соціальних вип­лат. Саме цей характер галузевих норм і проявляється в підставах виникнення, зміни й припинення правовідносин по соціальному забезпеченню.

За загальним правилом, правовідносини по соціально­му забезпеченню носять тривалий характер.Тому практич­не значення має питання про підстави їх зміни. Це юридич­ний вклад — волевиявлення громадянина й рішення орга­ну спеціальної компетенції. Так, перехід з однієї пенсії на іншу може бути при наявності заяви пенсіонера, за рішенням органу Пенсійного фонду, а перерахунок пенсії — з ініціа­тиви пенсіонера — рішенням того ж органу. Зміна право­відносин відбувається з появою нових юридичних фактів, що свідчать про виникнення нового права в забезпечуваної особи, тобто при змінах уїї правоздатності.

Припиняються правовідносини по соціальному забезпе­ченню смертю забезпечуваної особи, а також спеціальним рішенням повноваженого органу (наприклад, увипадку визнання колишнього інваліда здоровим, коли відновлена працездатність) або закінченням встановленого в законо­давстві строку (наприклад, припиненням виплати пенсії з нагоди втрати годувальника студентам по закінченні на­вчального закладу, але не більше ніж до досягнення ними 23-літнього віку).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

70 − 62 =