Тема : Історія розвитку теорії масової комунікації

1.Генезис масових комунікацій.

2.Витоки й основні поняття соціальної комунікації.

3.Розвиток теорій масової комунікації та інформації у XX ст.

Література:

1. Березин В.М. Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия. – М. : Изд-во «РИП-холдинг», 2003.

2. Борев В.Ю., Коваленко А.В. Культура и массовая коммуникация. – М. : Наука, 1986.

3. Квіт С. Масові комунікації. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008.

4. Партико З.В. Теорія масової інформації та комунікації : Навчальний посібник. – Львів : Афіша, 2008.

5. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації. – 2-ге вид.,доп. – К. : Вид-чий центр «Київ.ун-тет», 1999.

6. Різун В.В. Загальна характеристика масовоіформаційної діяльності. – К., 2000.

7. Шарков Ф.И. Основы теории коммуникации. – М., 2004.

1.Під комунікацією в широкому значенні розуміють і систему, в якій здійснюється взаємодія, і процес взаємодії, і способи спілкування, які дозволяють створювати, передавати і приймати різноманітну інформацію. Сьогодні це поняття вживається у 2-х значеннях: 1) шлях сполучення, зв’язок одного місця з іншим (напр., транспортна комунікація, підземні комунікації); 2) спілкування, передача інформації від людини (групи) до людини (групи); специфічна форма їх взаємодії у процесі життєдіяльності за допомогою мови та ін. сигнальних форм зв’язку. Ми вживатимемо термін «комунікація» у другому значенні.

Український дослідник З. Партико виділив такі періоди засобів передачі інформації:

1) період засобів локальної передачі інформації:

· перший рубіж – пов'язаний з появою людини розумної; інформація передавалася за допомогою мови жестів;

· другий рубіж (бл. 100 тис. р. до н. е.) – перехід від мови жестів до усної мови;

· третій рубіж (приблизно з 8-го по 3-тє тисячоліття до н.е.) становив перехід від мови усної до предметного письма, а далі – до писемної мови;

2) період засобів напівмасової передачі інформації:

· четвертий рубіж (3-тє тисячоліття до н. е. – середина XV ст. н. е.) пов'язаний з удосконаленням систем письма;

3) період засобів масової передачі інформації:

· п’ятий рубіж (поч. другої половини XV ст., точніше – 1456 р.) – перехід від рукописних книг до книг, виготовлених друкарським способом. Базовим тут стало винайдення набірних кас із окремими літерами і друкарського верстата, який давав змогу отримувати будь-яку потрібну кількість копій повідомлення, витрачаючи на це значно менше зусиль, ніж за ручного переписування. Започаткував цей спосіб Йоганн Гутенберг. На цьому ж етапі (на поч. XVII ст.) виникли періодичні друковані засоби передавання масової інформації;

· шостим рубежем (40-ві роки XIX ст.) був перехід від візуальних до електронних каналів зв’язку – телеграфу. Телеграф і спеціальну азбуку для нього створив С. Морзе. Телеграф забезпечував лише індивідуальну передачу інформації;

4) етап електронних засобів:

· сьомим рубежем (кінець XIX ст.) в історії інформаційного розвитку суспільства був перехід від кабельних (електричних) каналів зв’язку до радіохвильових, що суттєво розширювало можливості передачі інформації;

· восьмий рубіж (20 – 30-ті роки XX ст.) пов'язаний із винайденням телебачення;

· дев’ятим рубежем (кінець 40-х років XX ст.) в інформаційному розвитку суспільства стала теорія інформації К. Шеннона, яка у філософії започаткувала кібернетичний підхід до поняття інформації;

5) етап цифрових засобів:

· десятим рубежем (кінець 70-х – початок 80-х рр. XX ст.) інформаційного розвитку суспільства став перехід каналів зв’язку з аналогового на якісно новий рівень – цифровий. Починають виникати і формуватися мережі електронних цифрових ЗМІ, що уможливило появу принципово нових мереж передачі масової інформації, які, залежно від технології, називали відеотексом, телетексом чи телетекстом. Мережі відеотексу і телетексу працювали на основі телефонних каналів зв’язку і побутових телевізорів, а мережі телетексту – на основі використання телевізійного зв’язку і персональних комп’ютерів. Проте вже з кінця 80-х років їх поступово витісняє мережа Інтернет;

· одинадцятий рубіж (90-ті роки XX ст.) пов'язаний зі створенням глобальної комп’ютерної мережі Інтернет.

На найбільш ранній стадії розвитку суспільства людина використовувала різні засоби комунікації і зв’язку. Людина як соціальна істота постійно прагнула взаємодіяти з ін. людьми. Для інтенсифікації та розширення сфери публічнихкомунікацій потрібно було долати великі відстані, тому людина змушена була шукати засоби пересування для налагодження комунікації з людьми, що знаходилися на певній відстані (на певному віддаленні). Найпершим найбільш активно й ефективно експлуатованим засобом, що сприяв швидкому встановленню масових комунікацій, був кінь. Винайдення колеса і використання його в конструкції воза дозволило збільшити число суб’єктів, які прагнули організувати зовнішні публічнікомунікації. Прагнення до вдосконалення засобів комунікації призвело до створення всіляких транспортних засобів. Так ішло здійснення зовнішніх публічних масових комунікацій шляхом переміщення суб’єктів комунікації у зовнішнє віддалене комунікативне середовище. Однією з причин, що викликали прагнення до організації таких комунікацій, є бажання розширити сферу функціонування і розвитку системи обміну товарами, інформацією, а далі й предметами матеріального виробництва.

Загрузка...

У Давній Греції і Римі відносини з громадськістю складали органічну частину системи управління суспільством. Пізніше в Америці Бенджамін Франклін, Александр Гамільтон, Томас Джеферсон завдяки активним комунікаціям зі своєю громадськістю керували суспільною думкою. Вони активно виступали у пресі, публічно перед аудиторією поширювали свої ідеї.

Пізніше для інтенсифікації комунікацій стало потрібним винайдення засобів зв’язку, які б дозволили здійснювати потрібні комунікації і без публічного стикання.

Так, через систему знакових сигналів (прапорці, вогнища – у межах видимості; звукові сигнали – у межах чутності) комунікації почали здійснюватися на відстані. Для розширення сфер дистанційних комунікацій і перетворення їх у масові було винайдено поштовий зв’язок, який забезпечував досить масовий адресний зв’язок між елементами суспільної системи.

Телеграф, винайдений у XΙX ст., ознаменував початок нової ери масових дистанційних непублічних комунікацій. Зі створенням системи телеграфних комунікацій багатократно підвищилася швидкість комунікацій, а головне – різко зросла кількість учасників комунікативних взаємозв’язків – комунікантів. З винайденням радіо і впровадженням його у глобальну комунікативну мережу швидкість передавання інформації в комунікативному обміні досягла швидкості світла - інформація і такий засіб комунікації стали масовими. Практично телефонізація урбанізованих регіонів у 333 р. збільшує пропускну властивість інформації, відповідно у стільки ж разів зростає інтенсивність комунікацій. Підвищення мобільних властивостей (нестаціонарність, безпровідність) телефонних апаратів принаймні ще в 5 – 6 р. збільшує цю можливість .

Телебачення, одразу ставши масовим явищем, зробило новий прорив у збільшенні швидкості передавання інформації масовій аудиторії та пропускної властивості каналу комунікації у 550 тис. разів порівняно з телеграфом. Різко збільшився й обсяг інформації, передаваної від джерела комунікації до реципієнтів комунікативної системи. Зворотний зв’язок від реципієнта до джерела інформації здійснюється через систему листів, телеграм, телефонних дзвінків, факсів, що надходять на ТБ. Інтерактивне телебачення перетворило цей канал передавання інформації в повноправну мережу двосторонніх інтенсивних комунікацій .

До недавнього часу комп’ютери були персональним засобом обробки й аналізу інформації. Сьогодні, із включенням у глобальну інформаційну мережу Інтернет, комп’ютери стали найпотужнішим інструментом включення в систему масових комунікацій .

Таким чином, історія розвитку комунікацій зазнала три комунікаційні революції:

1)винайдення писемності ;

2) виготовлення друкарського верстата ;

3) впровадження мас-медіа .

Впровадження Інтернету відкриває нову еру в розвитку комунікації. Всесвітня «інформаційна павутина» сьогодні не має ні фізичних, ні географічних, ні адміністративно-державних, ні цензурних кордонів.

Нині сучасні комунікації розвиваються не тільки у США, але й в ін. країнах, іноді навіть більш інтенсивно. Так , у березні 2001 р. найбільш інформатизованою країною світу визнана Швеція. До такого висновку прийшли представники ЮНЕСКО, Світового банку і Міжнародного телекомунікаційного союзу, вивчивши можливості доступу і прийняття інформації в різних країнах. На другому місці Норвегія, на третьому – Фінляндія. США опустилися з 2-го на 4-те місце. Великий стрибок завдяки швидкому впровадженню мобільного зв’язку зробила Великобританія, що піднялася з 12-го на 6-те місце. При цьому Інтернет найкраще розвинутий у Швеції, Сінгапурі й Австралії, а за розвитком комп’ютерної інфраструктури (сукупність галузей, що обслуговує виробництво) 1-ше місце займають США.

2. Термін «комунікація» з’явився в науковій літературі на поч. XX ст. Він означає феномен, що знаходиться у фокусі вивчення процесів як у галузі фундаментальних, так і соціальних наук, що інтегрують ці процеси через повідомлення. Причини інтегративної природи теорії комунікації пояснюються тим, що корені низки основних проблем сучасної комунікаційної революції і науки, що її вивчає, сягають у глиб віків. Адже інформативно-системні зв’язки складають основу соціальності людства у створенні, збереженні й історичній трансляції для майбутніх поколінь його соціально-культурних цінностей і традицій. Теорія комунікації складалась на перетині таких наук, як семіотика (вивчає властивості знаків і знакових систем у суспільстві, самій людині, природі), соціологія (вивчає функціональні особливості спілкування різних соціальних груп), етнографія (вивчає побутові й культурологічні особливості в етнічних спільнотах), соціолінгвістика (вивчає проблеми соціальної природи мови й особливості її функціонування в різних соціумах), психологія і психолінгвістика (розглядають фактори, що сприяють передаванню і сприйманню інформації), паралінгвістика (вивчає способи невербальної комунікації: жести, міміку й ін. несловесні засоби), кібернетика (включає досить самостійні розділи: інформаційна теорія, теорія алгоритмів, теорія автоматів, вивчення операцій, теорія оптимального управління, теорія розпізнавання образів).

Для відображення комунікацій, здійснюваних між соціальними суб’єктами з метою виявлення спільних уявлень або спільних інтересів і досягнення взаєморозуміння, вживають поняття «зв’язки з громадськістю» (термін з’явився на поч. XX ст.). У цей час соціальна комунікація розглядалася в контексті загальнотеоретичних викладок біхевіоризму, символічного інтеракціонізму, персоналізму, екзистенціалізму.

Засновник біхевіоризму Джон Уотсон в основу комунікації ставив не мову як систему, а самі мовленнєві сигнали, маніпулювання якими дає можливість впливати на людину.

Представники символічного інтеракціонізму (Джордж Герберт Мід, Саут-Хедлі) вважали, що в результаті міжособистісного спілкування упорядковується, формується соціальна структура, а процес розвитку комунікаційних форм являє собою соціальний розвиток.

«Персоналісти» розглядали комунікацію як внутрішню метафізичну здатність особистості відкривати в собі почуття іншого. Ясперс вірив у можливість загальнолюдської комунікації у просторі і часі.

Згідно з ученням екзистенціалістів (філософія існування) істинна комунікація, як і творчість, несуть у собі трагічний надлом: світ об’єктивності безперервно загрожує зруйнувати екзистенціальну комунікацію.

У кін. 40-х – 50-х рр. XX ст. переважали два підходи до вивчення комунікації:

1) раціоналістський, що базувався на концепції технологічного детермінізму: ЗМІ отримували роль єдиного стимулу і джерела соціального розвитку. Інформація розглядалася ширше – як основа культури і всіх культурних цінностей;

2) ірраціоналістичний, представлений розуміючою соціологією, в основі якої лежить концепція взаєморозуміння, тобто розуміння людиною іншої людини.

3. Вивчення масової комунікації як соціального явища почалося у 20-ті рр. XX ст. Вважається, що започаткував дослідження масової комунікації німецький соціолог М.Вебер, основоположник розуміючої соціології і теорії соціальної дії. Він обґрунтував необхідність вивчення преси в соціологічному аспекті, метод аналізу преси, звернув увагу на орієнтацію періодичної преси на різноманітні соціальні структури і на формування особистості, сформулював соціальні вимоги до журналіста .

Класична парадигма комунікації, висунута американським політологом Гарольдом Лассуелом у 1948 р., базується на послідовному ряді запитань, що стосуються передавання інформації: хто передав, що передав, по якому каналу, кому і з яким результатом (який ефект викликає).

Аналізуючи праці багатьох учених, можна виділити два історико-концептуальних підходи до визначення самого поняття «теорія масової комунікації» :

1) найбільш широкий, починає вивчення масової комунікації (МК) з періоду первісного суспільства, через вивчення процесів спілкування людей і племен один з одним, особливостей засобів цього спілкування, прийомів і знаків передавання трудових, сакрально-обрядових, побутових і культурних текстів. У міру накопичення людиною соціально-культурного досвіду ускладнювалися засоби праці, і разом з тим спрощувалися способи спілкування людей один з одним, племені і спільності людей з ін. племенами і спільностями. А це означає, що спрощувалися і набували все більшої масовості способи і знакові системи комунікативних процесів;

2) теорія масової комунікації в тому сенсі, в якому її розуміли західні теоретики, які зіткнулися з феноменом наростання повідомлень за допомогою технічних засобів комунікації.

Функціональний підхід до розуміння сутності масової інформації ґрунтується на розгляді конкретної домінуючої функції. Панівним у цій теорії може бути як ідеологічний, так і матеріально-економічний фактор. Найбільший інтерес представляють теорії, в основі яких лежить функція політичного контролю, вираження концентрації політичної влади. На думку проф. Чарльза Райта, головною інтегративною якістю сучасних комунікативних систем є їх суспільно-масовий характер. У політичній теорії на перше місце висувається роль політичних чинників, що визначають функції ЗМІ.

Функціоналізм порівнював суспільство з живим організмом, усі частини й органи якого тісно поєднані в одну систему. Функціоналісти досліджували використання ЗМК як функцію надбання знань, що здійснюється під впливом соціальних структур. Вони також особливо цікавилися пропагандою і впливом на масові переконання через ЗМІ.

Кібернетика. Загальна теорія систем. Батько кібернетики, математик Н.Вінер, описав випадкові мережі, що лежать в основі комунікації та організації процесів у динамічних системах.

Теорія використання і задоволення стверджує, що кожен член аудиторії на підставі власних відмінностей відбирає для себе різні повідомлення, у різний спосіб і по-різному на них реагує, оскільки сама інформація, яка надходить із медій, є лише одним із багатьох соціальних і психологічних чинників, що визначають вибір з боку споживача. Це означає, що індивідуальні соціальні та психологічні характеристики членів аудиторії зумовлюють вплив ЗМК так само, як і сама медіаінформація.

Теорія культивації. Головне її твердження полягає в тому, що чим більше часу глядач проводить перед телевізором, тим більше його сприйняття світу наближається до того образу, який він бачить на екрані. Дослідження показали, що світогляд споживачів з вищим рівнем освіти менше потрапляє під вплив телереальності.

Медійна гегемонія. Ця концепція стверджує, що клас, який має економічну владу, використовує не лише політику (ідеологію, урядові структури), а й культуру (науку, мистецтво, освіту, публічну комунікацію) як засоби контролю над усім суспільством.

Теорія масового суспільства описує і пояснює як патологію суспільства соціальні й особистісні відносини з точки зору зростання ролі народних мас в історії, розглядає взаємодію різних соціальних інститутів, у результаті чого ЗМІ виявляються інтегрованими в них і тим самим здійснюють великий вплив на політичні рішення, які приймаються органами влади. Ця теорія особливо виділяє роль ЗМІ у формуванні суспільної думки.

Якщо ж звернутися до самого поняття «масова комунікація», то склалося два погляди на нього: 1) марксистський, коли під масою мається на увазі найбільш передова і свідома частина суспільства, передусім пролетаріат: «масовий» несе класовий зміст; 2) немарксистський, який стверджує, що маси – це велика кількість різних індивідуальностей, шарів, груп, кіл тощо, які виникли із занепадом феодалізму, розпадом відносно однорідної спільності селян і ремісників у зв’язку з розвитком промисловості, розширенням економічних зв’язків, міського укладу життя, міграції сільського населення, науково-технічним прогресом.

Можна додати, що маса людей, які сприймають комунікативні дії і виконують ці дії, може бути неоднорідною. Тут окремі індивідуальності, «атоми» суспільства під впливом низки причин можуть об’єднуватися в довготривалі рухи і партії, імпульсивно-випадкові групи, секти, ін. утворення.

Американські соціологи Д.Белл, Е.Шилс, аналізуючи соціальні і культурні інститути, стверджують, що під впливом масового виробництва і споживання засобів МК відбувається процес становлення однорідності суспільства. В комунікативістиці розглядаються такі наслідки індустріалізації, як масове об’єднання людей, яке здійснюється за допомогою ЗМК. Таке трактування теорії масового суспільства стало можливим завдяки впливу доктрин «народного капіталізму», панування загального благоденства» і особливо теорії «єдиного середнього класу».

Теорія гегемонії масової комунікації – система положень, які розкривають панівну роль МК в суспільстві завдяки їх масовості й можливості впливу на людей і в прямій, і в опосередкованій формі. Основою для розробки цієї теорії стало положення про ЗМІ як потужний механізм, здатний організувати зміни в суспільстві. Це, у свою чергу, потребує розробки і впровадження корпоративної інформаційної етики, яка не допускає монополізму в інформаційному бізнесі.

Функціоналізм виходить із постулату надання рівного доступу всім громадянам до вибору каналу комунікації для отримання будь-якої інформації, яка їх цікавить.

Сучасний соціокультурологічний підхід до розуміння МК і ролі ЗМІ розробляється з позицій інтересу до людської особистості, її духовних і соціальних потреб і загальної тенденції до гуманітаризації наук.

Автори концепції вільного потоку інформації виступили із закликом ставитися до інформації як до соціального блага і продукту культури, а не як до предмета матеріального споживання і торгівлі. Показали негативний вплив поширення стереотипів масової культури за допомогою МК на особистість.

Бірмінгемська школа має протилежний погляд на роль масової культури в суспільстві (роль ЗМІ у процесі взаємодії масової культури і різних соціальних структур, що представляють субкультури молоді, робітників, етнічних меншин тощо); підкреслюється позитивна роль масової культури.

Культурологічна теорія комунікації: ЗМК формують характер суспільства, а «масова культура» прилучає до духовних цінностей.

Теорія «інформаційного суспільства». Термін «інформаційне суспільство» вживається для позначення особливого виду суспільної формації пізніх різновидів постіндустріального суспільства, нового етапу розвитку людської цивілізації. За цією теорією, основною умовою формування інформаційного суспільства є високотехнологічні інформаційні мережі, які діють у глобальних масштабах. Інформація розглядається як специфічний товар, основна соціальна цінність суспільства.

Теорія МК розвивалася в міру зростання технічних можливостей, що забезпечує такі науки, як інформатика і кібернетика, а також на основі прогресу технічних засобів самої МК – передусім електронних (телебачення, радіо, відео- й лазерні технології, електронна періодика, комп’ютерні мережі). Цей розвиток здійснювався в умовах використання методології і понятійного апарату наук, суміжних з ТМК (соціології, культурології, журналістики, історії, філософії, психології, лінгвістики, кібернетики, інформатики). Ця комплексність підходу до вивчення масових інформаційних процесів нерідко приводила і приводить до паралелізму використання основних понять і термінів, неоднозначності їх тлумачення різними дослідниками.

На Заході теоретична думка в галузі МК пішла далеко вперед, у Росії ж та ін. пострадянських державах дослідження залишилися далеко позаду. В російській науці в теорії МК є три моменти розбіжностей: 1) питання про те, звідки вести історію ЗМК – від первісного суспільства чи від Гутенберга і винайдення книгодрукування; 2) що є загальним, а що особливим – комунікація чи інформація; 3) чи повинна теорія МК ввібрати в себе (замінити) теорію журналістики.

Відсталість розвитку теорії МК в СРСР (а тепер у незалежних державах) пов’язана і з тією обставиною, що ТМК на Заході розвивалася паралельно з розвитком самих ЗМК, особливо телебачення. В СРСР цей процес відбувався набагато повільніше. Це стосується і галузі комп’ютерних технологій.

Теорія МК не отримала в СРСР значного поширення; критикувалися основні праці з погляду вчення «про дві культури в буржуазній культурі». В СРСР теоретичні дослідження в галузі усної, частково технічної масової кіно-, радіокомунікації мали певний розвиток у 20-х, на поч. 30-х рр. Але посилення верховенства ідеології «обранництва» соціалістичного (партократичного) шляху, визначеного авторитарно, призвели до затяжної кризи в галузі теоретичних досліджень щодо МК.

Ставлення дослідників до використання терміна «масова комунікація» мінялося залежно від політичної ситуації в країні. На початку, в середині 60-х рр. було опубліковано чимало праць у цьому напрямку. Серед перших дослідників можна назвати таких: А. Алексєєв, Ю. Вооглайд, Ю.Воронцов, З. Гершковіч, Т. Глоба, Г. Колосов, Л. Петров, Г. Хмара, Ю. Шерковін та ін. Слід зазначити, що окремі проблеми ТМК досліджували вчені різних наук – соціологи, психологи, літературознавці, історики, теретики-журналісти тощо. Основи теорії журналістики, зокрема, пресознавство, закладали відомі українські вчені В. Й. Здоровега («Мистецтво публіциста», 1966 р., «У майстерні публіциста», 1969 р.), Ю.А. Лазебник («Проблеми літературної майстерності в журналістиці», 1963 р., «Публіцистика в літературі», 1971 р.), Д. М. Прилюк («Теорія і практика журналістської творчості», 1973 р., 1983 р.).

Але потім використання цього поняття в позитивному значенні звузилося, майже припинилося. Вивчення масової комунікації кваліфікували як данину моді, гонитву за іноземними словами, «плентання у хвості» буржуазної науки. Вживалися лише терміни «засоби масової інформації», «засоби масової інформації і пропаганди». Хоча виходили окремі праці на цю тему: Е.Багіров «Телебачення як процес»; «Музи XX ст.: художні проблеми засобів масової комунікації» (збірник). І лише в останні десятиріччя ця наука стала розвиватися активніше і в Росії, і в Україні. З поверненням наших суспільних наук до загальнолюдських досягнень і цінностей важливо вибудувати дослідження в галузі ТМК відповідно до єдиних методологічних принципів, щоб системність досліджень допомагала здійснювати масову комунікацію задля загальнокультурних і високогуманних цілей.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

63 − 57 =